Вона вже повна.
Як радiсно, як просторо. Володько аж надто проймається живою, бадьорою
атмосферою мiста. Написи, барви, мова... Все рiдне, все своє. Де зникла
Росiя, її городовики, її мова? Де взялася так швидко незнана, забута
Україна?
Пiд'їхали до невеликого одноповерхового будинку з написом "Повiтова
лiкарня". Заїхали на подвiр'я. Лишили конi i пiшли всередину. Одягнена в
бiле сестра вводить їх до "палати". Повно лiжок. Хоч свiтить ясно сонце i
вiдчиненi у вiкнах кватирки, повiтря в кiмнатi тяжке. На лiжках тяжко
раненi, покалiченi.
Он i Пархвенове лiжко. Жовтий, мов вiск, лежить горiлиць. Вiн уже
поправляється. Порозмовляли, оповiли новини зi села, про повстання й iнше.
Довiдалися, що он на тих двох лiжках гояться два тяжко раненi большевики.
їх гоять, а пiсля мають розстрiляти, бо то якiсь важнi злочинцi.
Володько дивується: нащо ж їх гоять, щоби пiсля розстрiляти. Хiба ж їм
не все одно вмирати?
- Нi,сказав Василь,- їх поставлять перед суд. Вони десь. там нiби
зiрвали залiзничний мiст, щоб затримати український панцерник, що спiшив
на фронт пiд Хвастiв. Один iз них жид. Громада жидiв Острога хоче його
визволити, але лiчницю день i нiч береже мiлiцiя. Поранили їх, коли тi
хотiли тiкати. Одному куля пройшла через живiт, другому через праву
лопатку.
Володька ця iсторiя цiкавить. Вiн навмисне намагається стати, як може,
ближче коло лiжок тих злочинцiв. Вони обидва лежать навзнак. Жовтi,
висохлi. Уста спраглi. Жид весь чорний, давно голений, з твердою вiдрослою
бородою.
Володько дивиться на нього i думає:
- Ну й чому жидовi втручатися в нашi справи? Яке вiн має на це право?
Бозна-звiдки прийшов на нашi землi, може жити i торгувати... Так нi...
Йому того мало. Вiн ще задумав шкодити молодiй державi... Йому хотiлося б,
щоби народ цей нiс вiчно ярмо неволi...
Повний вражень вертається Володько з Василем додому. Коли виїхали в
чисте поле, йому робиться нудно, холодно. Сонце над заходом, тому
холоднiшає. Володько щiльнiше захристує свiй одяг. Але вiн чує, що в
головi стає неясно. У очах нiби туман. По цiлому тiлi, здається, хтось ллє
холодну воду. На обличчi з'являється блiдiсть так, що навiть Василь
помiчає.
- Що тобi, Володьку?.. - питає вiн.
- Щось зле... Трясця трясе...
- Йди сюди... Сiдай осьде...
Василь огорнув Володька кожухом, вкрив ноги i вдарив по конях. Вiн
боїться за Володька. Вiн сам не раз бачив i пережив рiзнi хвороби. Тиф.
Страшне слово. На ньому дуже виразно помiтно тиф...
Як доїхали додому, як злазили зi саней, все це Володько ледь пригадує.
Йому постелили на печi на гарячому черiнi. На чоло виступив пiт, але
пропасниця не вгавала. Почали лiзти на думку рiзнi нiсенiтницi. Якесь
чорне пооране зi широкою борозною поле. Вiн iде ним, стрибає зо скиби на
скибу... Перед ним, над ним, за ним безлiч чорного галач-чя. Чорнi птахи
лiтають, кричать, торкають його крилами, застеляють вiд зору небо i сонце.
Йому здається, що вiн не дiйде до кiнця того поля, що впаде. Але вiн
мусить дiйти. Мусить! Вiн знає, що як не видержить, як тiльки спiткнеться,
як тiльки впаде чи присяде, на нього накинеться i заклює все те хиже
галаччя. Тому вiн мусить йти...
Далi вiн бачить стару свою хату в Лебедщинi. Виразно пiзнає лаву, стiл,
образи. Бачить той головний образ Бога-Саваофа на покуттi i бачить ледь
помiтне червоне свiтло перед ним. У хатi i не свiтло, i не тьма. Жовто
так, нiби всi вiкна зi жовтого шкла i через них переходить свiтло сонця.
Вiн ще зовсiм малий, ходить сам один по хатi i чогось шукає. Ходить
навкруги коло лавиць мацає щупками своїх пальцiв кожний предмет, мов
слiпець, i йому здається, що в цiй хатi вiн забув чи загубив щось
неймовiрно дороге. Здається, що вiн мусить те знайти i винести на денне
свiтло.
У головi шумить. Поволi вриваються останнi ниточки свiдомостi, i вiн
грузне в безконечну безодню темноти.
Дивне було його пробудження. Перше, що кинулося в очi, це яскравiсть
соняшного промiння, що товстим стовпом вривається до кiмнати. Вiдкриваючи
бiльше очi, вiн нiби жахається. Здається, що то далi тягнеться
непритомнiсть i кошмар. Перед своїми очима виразно бачить обличчя батька.
Велике, порiзане зморшками, заросле бородою.
- Ну? Ну, як же тобi? - чує батькiв голос.
Володькове обличчя стягається... Вся його сила збiгається до уст, якi
хочуть виявити хоч яку-небудь усмiшку. Бо через сон, слабiсть i свiтло
сонця бачити батька i є йому дуже приємно. Здається, що вiн десь довго
блукав серед буревiїв та революцiй, попав на якийсь новий тихий свiт, де
затишно i так байдуже. Сонце i бiльше нiчого. I ще, правда, батько...
Любий мiй, коханий батько!..
Володька оточили всi присутнi. Матвiй почув лиху вiстку i прибув.
Застав Володька вже пiсля кризи, яка пройшла щасливо. Сiм днiв лежав у
непритомностi. Тепер опритомнiв i вiдчув голод. Йому дали пареного молока.
Випив трошки i дуже швидко почув, як прибуває сила. Вже вiн може
поворушити язиком, пальцями рук i нiг. Смак молока видався дуже гiрким.
Хочеться чогось солоного або кислого. Одначе
такого йому не дають.
За вiкном уже весна. На рiчках рухнув лiд. На полях зникає снiг. Сонце
ллє i ллє гарячi променi на землю, заливає ними кожну травинку, билинку,
камiнь. Оживає природа, бринить, барвiє.
Матвiй приїхав ще саньми, але тепер квапиться вертати, бо боїться, що
зникне останнiй снiг i не буде можна їхати. Оповiдає, що i в Тилявцi люди
на тиф нездужають. Довiдується, що в Дерманi за цей час багато похворiло.
Багато людей померло. Матвiй хоче забрати Хведота додому. Василя вислав до
вiйська.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353