Володько
все чув, лише не бачив. Вiн знав, що коло нього сидить батько, що вiн
змиває намоченою у водi намiткою з його обличчя кров i вiд цього було йому
гарно, приємно. Вiн забув за око своє. Що там дурне око!.. I вiн
попробував навiть поворушитись, розплющив здорове...
- 0-о-ох! - вирвалося з його уст мимохiть зiтхання. Малий поворушив
скривавленою головою... Аж тепер вiн чув виразно бiль. Щось сiпало, i то
не з правого боку, де дiстав удар, а з лiвого, на лiвiм виску. У ротi чув
твердiсть, нiби туди понабивали якого клиння. Зуби якiсь напруженi, але,
поворушивши задубiлим язиком, Володько вiдчув, що це вражiння мильне. Два
з них замiтко ворушилися. Язик почав поволi випихати криваву слину, а з
нею викотилися назовнi два молодi, гостренькi, молошнi Володьковi зубочки.
Бачив це батько, бачила й мати, але нiхто не взяв тих зубiв, щоб
викинути на горище мишам. Не добровiльно викотилися синовi зубенята i вiд
цього по запалих, вилинялих Настиних щоках потекли два їдкi потiчки... А
батько все мочив та мочив намiтку. Змочив її геть, i стала вона подiбна до
зiм'ятого червоного прапора. Вода в мисцi також зчервонiла. А Володько
тiльки губами мамляє... '
- Болить, сину?
- Нi, тату... - i щоб доказати це, Володько витягає руку i мацає...
Лап, лап... Мацнув своїми пучками якiсь слизькi закарвашики коло ока i
вiдорвав назад руку... А все-таки:
- Нi, не болить, тату... Не болить,- впевняє.
- То, може б, ти мiг пiдвестись? Володько це охоче зробить. Вiн уже
пiдводиться. Поволi, з натугою. У головi мов олова налито. Але вставав...
- О, о, о... Отак, отак... Сюди, над мису... Молодець... Так краще
вимию.
Батько не скривав своєї якоїсь своєрiдної радостi, коли впевнився, що
око Володька цiле.
Вiн ревнув невиразно, грубо, як звiр, котрому пощастило пiймати якусь
незвичайну поживу. Грубезними своїми пальчищами вичавлював з намоченої
намiтки кров i все вимочував та вимочував залите нею око. Пiд тим оком
двома пiдкiвками червонiли розшматованi до костi два шрами. Володько не
мiг так довго витримати. Вiн стиснув зуби... Вони нiмiли. Iнодi їх зовсiм
не чути було в ротi, але його нудило i в головi щось болюче сверлує.
Ледве-ледве виговорив:
- Ой тату. Я ляжу... - i останнє слово вимовив уже лежачи...
- Тошненько менi, старий. Та дай йому вiдпочити,- тошнiла Настя.
- Давай-но ти вату... Тошнiєш. Багато тим поможеш... - Вирвав з рук
Настi вату, нову, чисту. Намiтчаною стрiчкою заложив цiле око й обережно,
як тiльки мiг своїми ведмедячими лапами, тiсненько, по-батькiвськи
обандажував голову сина.
- А тепер, стара, пар швидше молоко, та звари легко зо двi яйцi. Вiн
мусить попоїсти. Цiлий день налазилось... Можеш ти їсти? - звернувся до
Володька.
Нi. Вiн не хоче їсти... Це вiн виявив похитом голови, що дуже швидко
наливалася болем, тяжким та розривальним.
- Не зачiпайте мене,- вдалось йому витиснути крiзь уста. Вони засихали,
запiкались, в'яли, не хотiли ворушитись.
Батько присiв на краєчку i довго вдивлявся у Володьковi малi блiдi
щiчки... Обоє очi зав'язанi. Чоло також, лише щiчки, кiнець носика та
спраглi уста свiдчили про буття батькового сина... Що вiн тепер думав -
годi було б вгадати...
А геть увечерi, коли всi впоралися з худобою i посходилися до хати
вечеряти, стало сумно й нiяково. Всi пiдходили до Володька, вдивлялися в
його роток, хитали головами... Їжа навiть не бралася... А дядькiв Василь,
що вихором улетiв до хати останнiм, побiг до хлопця, присiв коло батька,
нахилився.
- Як усе добре,- казав вiн,- скiнчилося... Але що нашого Володика так
скалiчено, то все нi до чого... Бiднюсiнький мiй цвяшечок,- i Василь
обережно, легенько, ледве доторкаючись пучками пальцiв пов'язаної голови,
гладив малого, гладив довго, пестливо... Володьковi знову, як тодi, пiсля
"прочуханки", зробилося шкода самого себе... Вiд цього в грудях щось
болюче купчилось i тисло...
Хворий не хотiв їсти, але одну шклянку молока мусiв таки випити. На
цьому настоював батько, а Володько не посмiв противитися його волi. При
їжi вiн виразно вiдчував, що не має двох зубiв, але що ж... Це ще не все.
Найприкрiше було, коли, прокинувшись другого ранку, вiн вiдчув, що праве
око не ворушиться. Воно все залилося темно-червоним затьоком. Вата мiцно
присохла i її тяжко було вiдiрвати. Коли батько зняв пов'язку, зобачив на
мiсцi ока засохлу шкаралужину... А де ж око? Боже мiй. Боже мiй! Невже
воно витiкло...
I батько вiдмочує теплою водою присохлу намiтку та вату, накладає
свiжу, зав'язує i вiдходить знову до машини... Що б там не було, а
домолотити збiжжя сьогоднi мусять. У них же з братом одна спiльна машина,
а тому треба квапитися, щоб мiг ще помолотити i Єлисей. Сьогоднi й Василь
мусiв таки залишитися дома та гонити замiсть Володька конi. З цього був
дуже вдоволений, бо школа нiколи не манила його.
I коли всi вiдiйшли до машини, а мати пiшла поратися бiля худоби, у
хатi залишилися тiльки Володько та Хведот, що спочатку не мiг зрозумiти,
що то з "Воводьком" трапилось. Вiн нiяково вертiвся коло брата,
придивлявся, щось мiркував. Часом пiдiйде:
- Воводьку, Воводьку... Дузе тебе бовить?.. - питає та навшпиньки
спинається, щоб зазирнути братовi в обличчя.
- Ах, iди ти собi,- вiдповiдає той, i Хведот далi нiчого не розумiє.
На дворi гарчить машина. "Но!.. Но-о-о!.." - гукають поганячi, а в такт
поцьвйогують батоги. Володько намагається визволити здорове око, яке
тiльки злегка припухло, бо темнота обридла йому. В лобi над бровами щось
дуже тисне i заважає розплющитись оковi. Одначе Володько розплющує його i
дивиться в стелю.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353