Його потуга росла, мов повiнь, мов гiрська стрiмка лавина. Силу
великої душi i сильних м'язiв впоїв у землю, напоєну дивним чадом, що
давав життя, муки, радiсть i смерть. I пiслав у життя синiв, дочок з
твердою наукою: закон ваш - закон землi. Будьте сильнi, як вона,- i
вiчнiсть вам забезпечена.
I от на цiй висотi, на цьому тронi чистоти, вiри i могутностi застає
його цей страшний жорстокий гад, "що тiлом брязкотить i де проповзає, там
все вигоряє". Перед роками чула його душа того гада й у снi пiдказувала
страшнi роки.
Вiйна. Нечувана, небувала. Вона свавiльно, неухильно ступає по хрустких
кiстках мiльйонiв i от-от готова схопити в свої обiйми й Матвiя, щоб
жбурнути його знов у безодню темноти, горя й нужди.
I виростуть такi сини i дочки, напояться отруєю порохового чаду, пiдуть
по широких дорогах степiв i лiсiв, розгублять чистоту душi... Кров, барва
i випад її, змiшанi з тонами гармат, хто знає, чи не похитнуть вiри в Бога
поколiнь, землi i неуявної батькiвщини...
У Матвiя тремтiли руки i ноги. Вiн ходив, стояв, сидiв, спав, як i
завжди, але у цi днi вiн вiв надлюдське змагання з якоюсь невидимою силою.
Часами цiпив зуби, нiби тамував невимовний бiль, нiби тлумив страшний
крик, що самохiть рвався з його здушених грудей...
О, Володько так знає, розумiє, вiдчуває свого тата. Нi одне слово не
вирветься з нього на знак протесту. Вечером за башковецьким лiсом особливо
ревуть гармати. Небо там пожежею жарiє i, здається, по хмарах iдуть
легiони воякiв, щоб iз неба лити на землю вогонь.. Дорогою йде обоз. У
таборi горить безлiч огнiв, i дим застеляє долину.
Володько звалив на спину стола й пiшов з ним униз городом до долини...
Пiшов, твердо ступаючи пiд тягарем молодими ногами, i сховався пiд
покровом диму.
Йшов по межах, чув як двигтiла земля вiд гарматнiх перегукiв...
Здавалося, йде тут останнiй раз. Ось минув поле Хоми Ет-тоє. Далi
Гнидкове. Невибранi, посохлi бараболi. Хтось, видно, ще недавно вибирав
їх, клав огонь, димок вiд нього ще тоненькою вуалькою пiднiмався i пахнув
так знайомими згарами бараболь.
Далi i далi пер того проклятого безногого стола. Хотiв минути своїх
хуторян, щоб заховати сором батька бодай перед своїми. Йому тяжко. Голову
зовсiм зiгнув, i жмли на карку сильно натягнулись i вип'ялись. Руки
розп'яв i мiцно тримав стiл на плечах. Донiс свою ношу майже до
жолобецького лiсу. Там жбурнув її в рiвчак, зарослий лiщиною та вовчими
ягiдками. Чомусь зупинився над тим мiсцем, куди покотився стiл, i деякий
час дивився униз.
Недалеко чорна стiна старого дубового лiсу. Небо затягнене хмарами.
Легкий вiтер поривно вiє з заходу. Пiд тилявецькими садками горять огнi,
там чути вигуки, спiв, згуки гармонiї. Час вiд часу погуркують гармати.
Володько оглянувся навкруги. "Яка дивна, несамовита околиця. Що це
твориться перед моїми очима?" - думає вiн. Але немає часу довго над цим
зупинятися. Поверхня землi здригається, нiби по нiй щось неймовiрно тяжке
котять.
Згадав ще про книжки. I те мусить вiн десь спрятати. Батько не повинен
ще раз впадати в гнiв. Зiрвався з мiсця i швидко поскакав межами назустрiч
вiтровi з димом, назустрiч огням.
Дома залiз у льох i почав збирати книжки. Збирав поспiхом, хоробливо.
Яким безглуздям здавалось йому те, що вiн мусить розлучитися з тими
неоцiненними книгами.
А куди з ними? Ага. Добре. Закинув на плечi в'язочку i швидко понiс
тiєю самою дорогою, якою перед хвилею нiс стола. Донiс до бараболиська i
знайшов уже майже згасле вогнище. Тут зняв з плечей книги. Огонь догорiв i
вкривався верствою легкого бiлого попельцю.
Володько дмухнув, i жар вишкiрив червонi зуби. Тисячi теплих снiжинок
пiднялося i розсiялося перед його носом. Узяв верхню книжку i придивився
при свiтлi жару до заголовку. Щось незнайоме. Положив на жар. Папiр
засмердiв i затлiвся, але не занявся полум'ям. Треба було дмухати...
Бризнув огник i застрибав по Володькових вилицях, затиснутих устах,
вiдбився у свiтлих сочках очей, де вiдбилась також цiла картинка палаючої
книги.
Володько бере другу книгу i знов дивиться на заголовок. Тургенев.
Розгорнув. Натрапив на якусь сторiнку i поки трiпотливе полум'я не
проковтнула темнота, пробiг очима кiлька рядкiв. Урвав на пiвсловi, бо не
хотiв, щоб згас огонь. Поклав на його згасаючий язик книжку i протягнув
руку за черговою жертвою.
Ах, яка це тяжка, черевата книжисько. "Нiва". Так. Це рiчник "Нiви" у
твердих палiтурках. Скiльки в нiй картин, вiршiв, оповiдань, реклам. Цю
рiч дiйсно мусить вiн переглянути, ще раз востаннє, поки огонь не зжере її
трупа i вiтер не розвiє шматочки попелу по оцих-о полях.
Зiп'явся над огнем, присiвши на пальцях. У колiнах млiють ноги. Скинув
з голови старого кашкета, положив на землi i сiв на ньому. Це вигiднiше.
Один за другим розбирає хлопець свеї цiннi, награбованi скарби i нелегкою
рукою вiддає їх на знищення. "Нiва" тим часом дала йому те останнє, що
могла в такий короткий час дати, поки i сама, без спротиву i нарiкань,
лягла на ложе небуття.
I коли згас її останнiй листочок, а ворохобний, мiнливий попiл швидко
набирав барви вiчної пiтьми, Володько впер лiктi в колiна й обняв долонями
пiдборiддя.
Що вiн думав? Що в такий час можна думати? За плечима серiями гримiли
гармати i, може, в цей саме мент серiями летiли в повiтря двоногi "корони
Божого творiння".
I дивно, що у цей мент Володько не вiдчував нi жалю, нi спiвчуття, нi
страху. Йому було навiть весело. Одно тiльки дошкульно ворохобило його
душевну рiвновагу - стан батька. Володько аж надто добре розумiв i
вiдчував його.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353