Макар вiд'їхав. Сонце захопить i починає сутенiти. Конi вже пiд'їли.
Володько i Тить стоять i не знають, що мають. робити. На землi купа
скриньок з набоями. Десь за селом чути, як строчить кулемет. Якийсь
большевик розносить i роздає часописи. "Красноармеец" i "Красная Звезда".
Друкованi вони на сiрiм поганiм паперi. Володько дiстав два часописи i
почав читати.
Велетенськi успiхи хороброї червоної армiї. Накази. Описи. Оповiдання.
Вiршi. Володько читає так довго, поки не стало зовсiм темно. Пiсля
роздумує над прочитаним та вслухується в настрiй оточення. Йому хочеться
затямити кожний звук, кожний рух цього вечора. Це ж не звичайний вечiр.
Таких вечорiв мало буває. Колись вiн сам згадає не раз цей винятково
дивний час i, може, колись, на старостi лiт, сяде й розкаже своїм дiтям та
внукам про те, що дiялось на нашiй землi. Всi будуть слухати й казати:
"Слава Богу, що минуло, а ще бiльша Йому слава, що лишило нам науку. Нам i
нащадкам нашим".
Мiсяць пiднiмається, тiнi густiшають, на патину бурякiв сiдає роса. По
селi крики коней i людей. Тить розлiгся на. взнак на скриньках набоїв i
хропе. Конi жують зiв'ялу, зiм'яту конюшину. Ну, думає Володько. Мабуть,
тут i переночують. Але нi. По часi розгонно пiд'їхав той самий вершник, що
їхав з Володьком.
- Мальчiк! - загукав вiн.- А, мальчiк! Паєзжай за мной. Старiк тоже!..
Володько зiскакує з воза, будить Титя, вкладає собi й Титьовi на вiз
скиданi Макаром скриньки й рушає. За ним їде Тить.
Виїжджають за село. Мiсячно й тихо. Дорога висаджена густими коронатими
деревами. Далеко спереду маячить вершник. Десь ззаду дроботять коники
Титя. Проїхали з годину й опинилися в якомусь не то садку, не то гаю.
Зовсiм тихо, хоча пiд деревами видно вози й конi. Вершник знаходить мiсце
для Володька, а Титя веде ще далi. Володько пiд'їжджає пiд розлоге дерево
i зупиняється нанiч. Розпрягає конi, прив'язує їх так, щоб вигiднiше могли
вiдпочити.
За хвилю приїжджає вершник. Вiн дає Володьковi мотуз i каже, щоб пiшов
отуди на поле. Там лежить у покосах овес. Володько йде й приносить добру
в'язку вiвса. Вершник прив'язує свого коня до Володькового воза i питає:
- Єл ти что?..
- Мало,вiдповiдає Володько.
- Ну так падi са мной...
Мовчки обидва вiдходять. Iдуть досить довго. Приходять в гущавину гаю.
Тут стоїть обставлена високими дилями загорода, посерединi котрої палає
велике багаття. Навколо лавицi, столик, комердяки. Скрiзь стоять, сидять,
лежать люди. Мужчини i жiнки. Цi останнi стриженi, у мужеських одягах i в
кепках.
- Здаро, братва! - проговорив вершник.
- Здравя желаєм, таварiщ командiр! - вiдповiли йому хором.
- Чай єсть? - запитав командир.
- Єсть...
- Тянi сюда! Кто там сєводня хазяйка?.. На двоїх лєй. У мєня вот
маладой таварiщ жрать хочет. Ну как ляхi?..
- Нiчаво. Нашi пака толька балуют. Сєводня ссадiлi єроплан.
- Їхнiй?..
- Панятно. I то обознiкi, с вiнтовок... Грiцко-шорнiк здорава бйоть.
Трi пана забралi i ломаную машiну...
- Жiвиє пани?..
- Жiвйот. Адному тока башку свернуло.
З'являється теплий в алюмiнiєвих чашках чай, чорний грубий хлiб i
холодна яловичина. Командир їсть стоячи, Володько присiв на iсуснi дерева.
I чай, i яловичина смакують надзвичайно. Володько їсть i розглядає обличчя
людей та їх одяги. Сяйво багаття яскраво освiтлює цi дужi у шкiряних
одягах постатi з крутою й уривною мовою. Називають себе полiтруками,
воєнкомами, або просто "командiрами". Розмова точиться живо. Час вiд часу
зривається й вибухає буревiй реготу. Сильнi бiлi зуби блищать у сяйвi
полум'я.
З'їли, що подали.
- Сит? - запитав командир Володька.
- Кажеться,вiдповiв той.
- Вот eтa вазьмi с сабой,- i подає боханець хлiба i торбину цукру.
Володько мовчки бере i вiдходить до свого воза. Глибока ясна нiч. Мiсяць
звiвся на височiнь i свiтить завзято.
Володько примостився спати на возi. По деякiм часi приходить командир.
- Спiш, мальчiк?..
- Сабiраюсь,- вiдповiдає Володько.
- А мнє будєт там место? - питає далi.
- Пожалуй, хватiт,- каже Володько.- Вот здесь,- i сам вiдсувається на
бiк.
Командир пробує, чи досить соломи, йде кудись, приносить оберемок
вiвсяних отрубiв. Стелить для себе i для Володька. Пiсля обидва лягають
разом горiлиць. Через вiти дерев моргають на них зiрки. Десь-не-десь
прокрадається' пасьмо мiсячного сяйва. Командир сильно позiхає i починає
розважати.
- Ех... краще було б пiвнем родитись... Не людина, а хмара летюча.
Сьогоднi тут, завтра за тридев'ять земель, а пiслязавтра в чорта. Ти сам
то звiдки?
- Я? - перепитує Володько.- Тутешнiй. Волиняк. Верстов вiсiмдесять вiд
цього мiсця... - Цiлком поважно вiдповiдає Володько.
- Батька маєш?..
Володько вiдповiв. Пiсля командир зацiкавився Володьковою освiтою.
Дiстав вiдповiдь...
- Я так i думав. Освiта важна рiч. Нiс мужицький, а очi одразу того...
Блищать логарифмами. Математику вчив?.. Перва, брат, рiч. Сам-Маркс на
математицi пролетарський клас у другу степень поставив. От, наприклад,
Бог... Був Бог, а тепер виявляється, космiчна сила суворо, як два рази
два, пiдпорядкована законам вищої математики... Тисячi лiт людськi тварини
не могли додуматися, що всяке тiло, занурене у воду, тратить на своїй вазi
точно стiльки, скiльки важить витиснена ним вода. Будь то камiнь, людина,
чи iндiйський слон. А от з'явиться ще Архимед i скаже: от та он зоря, якої
свiтло доходить до нас впродовж, скажемо, двох мiльйонiв лiт, є нiщо iнше,
як якась неiснуюча тепер формула, складена з смiшно нiкчемних математичних
знакiв.
Нi? i тодi питаю: де Бог? Що є Бог?..
Володько слухає, але чує не те, що говорить командир, а той ледь
помiтний вiдгук слiв у ньому самому.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353