..- каже батько.
I коли доїхали до тих хуторiв, вiн знов зауважив:
- Бачиш? Самi хутори. А я ще знаю, як i, тут був лiс. Бач, як народ
множиться.
Володьковi страшенно подобається, що батько з ним так, мовби з
дорослим, розважає. Вiн дивиться на всi боки, бачить чепурнi хати з
вишневими садками, iнодi зустрiнеться хтось iз людей, якась баба у
червонiй хустцi, криниця-журавель з довгим коритом, бiля нього вiз iз
кiньми, баба з вiдрами, наливає пузату баньку водою, iдуть дiвчата iз
серпами, на що батько одразу зауважив:
-- Бачиш? Тут уже, видно, жнуть. А воно тут завжди жнива скорше, нiж у
нас...
Далi знов поля i гайки, сонце пiднялося i починає припiкати, на коней
падають гедзi, за возом лишається хмаринка куряви, що поволi скочується
влiво i осiдає на землю.
Володько знов i знов питає, чи далеко ще до Острога, батько терпеливо
вiдповiдає, що "ще шмат".
- От як виїдемо за отой гай, почнеться "соша", а там i до города
недалеко...
Соша? Цього ще Володько не бачив. Що це має бути? I дiйсно доїхали до
сощи. Володько дивується: є то дорога, вся вимощена камiнням, i як тим
людям хотiлося все то робити? А їхати по нiй не дуже добре, тарахтить
сильно i так трясе, що мало печiнок не витрясе. Володько терпеливо все то
зносить, бо їхати таким усе-таки дуже цiкаво.
Десь тут незабаром має бути й мiсто.
- Дивися, дивися! - каже батько i показує батогом перед себе. Володько
дивиться i бачить, як один молодий панич їде насупроти машиною на двох
тiльки колесах. Володько вже таке бачив бiля монастиря, але все-таки його
то дуже цiкавить. Йому дивно, як то так, що той крутить лише ногами,
машина бiжить на двох колесах i не перекинеться.
Порiвнявся з возом, задзвонив i поїхав далi. Володько довго проводить
його поглядом, дуже вдоволений, що побачив таке, буде що оповiсти
Хведотовi. Також цiкавлять його отi стовпи, що стоять здовж дороги, i тi
дроти, що на них висять. Коди проїздиш бiля такого стовпа, вiн гуде, нiби
на тих дротах виграють. Володько вже чув, що по тих дротах "шлють
телеграми", i йому дуже кортiло побачити, як то тi телеграми бiжать по
них. Але скiльки вiн не задирав голову, скiльки не дивився, йому не
пощастило побачити анi одної такої штуки. Дуже шкода. Тепер саме нiхто,
видно, не слав телеграм.
I чим воно ближче до мiста, тим бiльше несподiванок. Ось вже почали не
лише люди, але й пани появлятися. Он iде один, у черевиках i палицею
помахує, штани бiлi, пiджак темний - гарний панок. Дещо далi нагнав їх
фаєтон, запряжений блискучими, стаєнними кiньми, у фаєтонi якiсь великi
пани, колеса тоненькi i блискучi, що здається ось-ось розсипляться. Але
вони крутяться, котяться далi, блищать на сонцi, мов зi скла.
I нарештi мiсто, i виросло воно нагло, нiби з-пiд землi. Перш за все
цiлий ряд великих, кiлькаповерхових будинкiв, зовсiм один на один
подiбних. Батько пояснив одразу, що то казарми i що там живуть "москалi".
Це Володька дуже цiкавить, бо вiн любить дивитись на москалiв... Але й без
того тут є що дивитись. Баби з величезними кошиками на коромислах спiшать
одна за одною, нiби навперейми. Пiдвiд усе бiльшає i бiльшає. Отам далi
стоїть вусатий, у чорному одязi з блискучими гудзиками, чолов'яга з шаблею
при боцi i якимись плетеними шнурками через плече. Володько ще такого не
бачив, а батько пояснив, що то "городовий". Володьковi цiкаво знати, що
вiн тут робить, але цього вже вiв не питає. Володько лише старанно, зо
всiх бокiв його оглянув i досить налюбувався. Чоботи має добрi, халяви
блискучi, аж мiнить. Вiн йому подобався.
Їдуть бiля казарм, Володько весь там. Бачить багато москалiв, ходять,
марширують, такi гарнi, такi виструнченi. Володько зовсiм не мав би нiчого
проти й самому бути таким москалем. Батько дещо пояснює, тикає в той бiк
батогом.
- Он, бачиш, старший? То офiцер. Вiн командує. А там он причандалля
всяке. Стiна висока, рiв, драбини. Москалi мусять на то лiзти,
перескакувати, дряпатись. Котрий не потрапить - дiстане одразу. Все то для
вiйни.
Хм... Володько дивується. Йому незрозумiле, навiщо все то для вiйни...
Вiн бачив вiйну на малюнках, там б'ють, рубають, стрiляють, але... I вiн
мiркує i одразу пригадує: ,
- А то ж на вiйнi беруть фортецi! Їдуть на штурм...
Ага! Вiн уже розумiє.
Мiсто. Скiльки тут привабливого i цiкавого. Як тут, мабуть, приємно
ходити по отих рiвних дорiжках, а якi тут хати, якi он балкони, якi вiкна,
якi дверi. I скрiзь якiсь образки, папери, скрiзь щось написано. Володько
намагається все то прочитати. "Штатскiй i воєнний портной i. Цiмерман".
"Салон дамскiх мод - Роза Шапiро". "Ресторан Кiєв". "Заєжжiй двор - Iцко
Цукер". А як тут гамiрно, скiльки грюкоту, як усi голосно говорять...
Пiдводи їдуть одна за одною поволi, iнодi зупиняються. До них пiдходять
жиди i щось торгують. От i до Матвiєвого воза пiдходить стара жидiвка у
хустинi з великою, темною плямою на тiменi. Нiс у неї подiбний на
кривульку, губи розтяжнi, широкi, у кутках заслиненi, голос скрипучий.
- Хазяїн! - гукає вона.- Що маєте продати?
- Яйця,байдуже, не дивлячись на неї, кидає Матвiй i їде далi.
- Ну! Стiйте-но! По чому хочете? Покажiть! - цупотить вона за возом,
вчепившись сухою рукою за полудрабок.
Володько розглядає її, але Матвiй не звертає на неї найменшої уваги.
- А! - байдуже кидає вiн.- Усе одно не купиш. Це нiби обурює жидiвку.
- Ну, чому не купиш? Що значить, не купиш? Бодай менi стiльки лiт жити,
скiльки я вже купила, щоб я мала стiльки грошiв, скiльки я вже купила
яєць. Стiйте! По чому хочете? Ну, чого ви, хазяй, так поспiшаєте, хай менi
руки вiдлетять, якщо ви там далi продасте краще!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353