Це той самий грiзний пiвень, що нападав на Володька, але тепер
вiн уже давно занехаяв це. Хай тiльки спробує.
У середу несподiвано прийшов дядько Єлисей. Довго обшкрябував у сiнях
бруднi чоботи. Принiс вiстку, що вiд неї защемiло Настi пiд серцем.
Мовляв, до села прибув з Крем'янеччини "хвактор", що шукає покупцiв на
одне дуже нiбито зручне "iмєнiє", i вже хтось йому сказав, що такими
справами особливо цiкавиться Матвiй Довбенко.
- Прийшов, знаєте, на Запорожжя,- оповiдає швидко Єлисей,- зайшов до
Стратона i так, i так: по триста п'ятдесят рублiв десятина з дворянським
банком. А земля, каже, як сажа, чорна, розстрочка на тридцять лiт, сто
двадцять десятин, а в тому двадцять п'ять лiсу.
Матвiя ця справа пiймала одразу. "Пiдем!" - рiшуче заявив вiн. Накинув
на плечi "куцана", i пiшли. Настя навiть не намагалась перечити - даремна
рiч, скорше зупиниш буревiй, нiж його. Вона лише тошнiла, була неспокiйна,
виходила то входила надвiр, сидiла з Василинкою в пеленi i сльози текли по
її запалих щоках.
А Матвiй з Єлисеєм, розкидаючи полами одягiв, ступали твердими кроками
снiговою саламахою назустрiч вiтру. У Стратона Булiя на Запорожжi чекає на
них фактор власника маєтку села Тилявки Кирило Деберний. Застали його за
столом з дядьками, перед ними почате пiвока з червоною налiпкою, смажена
яєшня,- здоровий, мiцний, борода лопатою, лисина на всю голову.
Привiталися, нiби старi знайомi.
- О, дядьку Матвiю! Чув, чув! Сiдайте ось бiля нас та, як то кажуть,
покотим колодкою,казав Деберний, був увесь сяючий i одразу налив Матвiєвi
чарку.
Ради такого "случаю" Матвiй не вiдмовився, пiднiс ту чарку, глянув на
всiх:
- Ну, так... Дай-бо здоровля! - проговорив i випив. Розмова велася
жваво, говорив, як i слiд йому, найбiльше фактор.
- Ото ж слухайте, люди добрi. Вiрте менi чи не вiрте, а такої землi, як
у нас, ви на цiлiй Волинi не знайдете. Високе, соняшне, сухе мiсце. Чорна,
вироблена, пшенична земля. Двадцять п'ять десятин першорядного лiсу, пан
обанкрутився, продати мусить, i були б ви останнi з останнiх, коли б ви
оцю нагоду пропустили. Правда, мушу вам сказати: на першу пору нашi люди
зустрiнуть вас не дуже ласкаво, нiчого правди таїти, прийдеться вам з ними
деякий час повоювати, бо самi купити хочуть, але я, знаєте, як побачив
нашу громаду - подумав: не буде з нею ладу, дай, думаю, пошукаю мудрiших.
Як барани, кажу вам, нашi люди. Так, дай-бо здоровля! - пiдняв i вихилив
чарку.- Отже, кажу вам, нетямущий народ,продовжує своє Деберний.- Зiбрав
я, чуєте, їх на сходку у цiй самiй справi, а вони замiсть рiшати - битись
почали. Подiлились, знаєте, одразу на гурти, тi за попа, а тi за попадю, i
хоч ти їм кола на головi теши. i за вiщо? Бо однi, мовляв, що по тамтому
боцi долини, не мають права до цього маєтку, бо у них, мовляв, "свiй" є -
ха-ха-ха! Подумайте! I така вам зчинилась колотнеча, що до дiла не дiйшло.
Подивився я на те дiло, плюнув i давай, думаю, пiду у свiт мудрiших людей
шукати, а тут менi в Обичах сказали, що до них приходив один дядько з
Дерманя i питав за землею, а я собi й подумав: коли люди самi йдуть i
шукають, то це не те саме, що ось тут нашим само в рот лiзе, а вони не
хочуть. Дай, думаю, пiду та поспитаю, i от я тут. I от, як кажете, давайте
дiло зробимо.
Дядьки на цю мову лише головами покручували, кожний пригадав собi, як
то вони самi "списки робили", але говорити про це при чужiй людинi не
випадає. Один тiльки Матвiй, по своїй упертiй щиростi, не втримався:
- А ви думаєте, що ми iншi. Усi ми з одного тiста лiпленi.
- Е, не кажiть,- заперечив Деберний.- 3 одного то одного, але у вас он
школи якi. Хе! Дайте нам школу! Що ви думаєте? Не кажу, що ми з клоччя
суканi, але неграмотнiсть. Люди темнi. Що тут казати.
- Темнi то темнi, але i кров така,- докинув до всього Єлисей...
- Яка кров? - пiдняв голос Деберний.- Наш народ, кажу вам,сумирний.
- То-то й бiда. Де не треба - сумирний, а де треба... Ге! Рiл'-ма,
такого гамору наробить. Особливо коли батога над ним нема.
- Кажу ж - темнота. Дайте лише школу, розкажiть, покажiть, розтолкуйте,
вiдкрийте очi, i пiде. Е, ще й як пiде. Певно, тепер... Тепер нi. Що
тепер. Тому й кажу:
приїжджайте, купуйте i працюйте.
- Та ж кажете - нас там не дуже того,- зауважив Стратон.
- Не зважайте! Нашi люди попиндючаться, попиндючаться та й сядуть.
Майте лише дещо терпцю. А ви люди грамотнi та й, бачу, хазяї не останнi.
Здається, той самий край, а не той - п'ятдесятверстов, а яка разнiца. I
худоба, i будова, i поле. Кажу: у нас ви багачами станете, рипайтесь,
рипайтесь!
Фактор купив Матвiя з першого слова. От чоловiк! Такого ще Матвiй не
бачив. I толковий, i порядний, що й казати. Пiзно поночi вернувся Матвiй
додому, i по одному його виглядi Настя одразу догадалась, що сталося.
- Спечи якого там коржа - завтра пiдемо оглядати "iмєнiє" в Тилявцi.
- Як, як? У... Як ти сказав? Що це за така западенна Пилявка?
Матвiй роззуває чоботи.
- Западенна не западенна, а ти-но рихтуй харчi. Пiду на кiлька днiв -
п'ятдесят верстов ходи.
Хотiлося йому по-доброму з Настею, але хiба ж iз нею можна? Настя є
Настя. Одразу в плач, одразу в сльози, одразу нарiки! Ех! Так би вдарив!
А надворi темно, мовби в проваллi, чогось загавкав Пундик. Настя
пiдiйшла до вiкна i довго дивилася в темноту. Заспiвав перший пiвень, а
вона все стоїть. Матвiй не зважає. Йому треба спати, на нього чекає довга
путь.
Другого дня рано Матвiй дещо полагодив, дав розпорядження, узяв торбу
хлiба й пiшов. На Запорожжi чекає на нього Деберний i Стратон. Так утрiйку
i подалися отуди, як Мости, як Зелений Дуб, як Гiсерна...
Троє рослих, барчистих мужiв iшли в напрямку пiвденного сходу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353