Ну, й довгий же видався день сьогоднi. Такого дня Володько ще на своєму
життi не пам'ятає. Зрання востаннє вигнав ще на жито корову, а в полудень
почав падати снiг. Перший снiг. Лапатий, густий, вогкуватий - вергає i
вергає з низького, сiрого неба.
Володьковi така погода подобається. Вiн на пригiрку бiля лiсу...
Довкола нi душi живої. Тихо так, що чути, як шерехтять снiжинки. Там дещо
далi знаний яр, "рiвчак", як його чомусь звуть, там непорушне стоять i
нiби засипають старi, гiллястi дуби та сосни, побитi громами, очухранi
вiтрами. Вигукнеш i звук всякає, нiби у вату. Паша все грубшою i грубшою
дергою снiгу вкривається. Володько стоїть, також непорушне, мов статуя,
його облiплює снiгом, йому вiд того приємно, вiн вслухається в далеке i
близьке довкiлля. Тиша велика i тiльки здалека, чи з Верхова, чи Дерманя,
долiтає звук дзвону, що поволi то збiльшується, то завмирає зовсiм.
- Ну,поворушився, нiби прокинувся зо сну, Володько. Пригадав, що мама
поїхали на ярмарок i що, дуже можливо, вiн матиме букваря. Додому! Скорше
додому! Досить! Худоба i так не може бiльше пастися. До побачення, дорогi
поля, луги, яри i лiси! До побачення! Досить по них находився, та
намерзся, та набiдкався. Тепер додому!
I вiн жене перед собою Рябу i теличку... Iдуть поволi, по снiгу, їх
ратицi поскрипують, Володько за ними борхається i навмисне човгає
великими, старими, матiрними чобiтьми, бо йому подобається робити i
залишити за собою слiди, довгi, наче вiд саней.
Василь прийшов зi школи. Вiн би то i не прийшов, у Дерманi йому куди
приємнiше, але вiн знає, що Володько самий дома i мусить йому помагати.
Вiн весь захоплений першим снiгом, має що оповiдати, як то вони iз
залужцями воювались свiтовими кулями, загнали залужцiв аж до Нечипорового
млина, а пiсля на Монастирищi з Хведьком Толстим та Володьком Лисом бабу
здоровенну злiпили, що її геть аж до чеського млина видно. "До самої весни
стоятиме",- хвалиться Василь.
Володька всi цi справи, розумiється, дуже цiкавлять, вiн би й сам не
вiд того, щоб скотити здоровенну бабу, але не тепер. Тепер у нього на умi
iнше:
- I коли вже тi тато приїдуть,- виривається в нього вголос, може,
вдесяте. Ходить, мов неприкаяний. А Василь скинув мокрi постоли, розвiшав
на плитi наквашенi, бруднi онучi, а сам сiв на примурку, звiсив ноги над
плитою i вголос, однотонно, по-школярському, виводить:
Зiма крєстянiн торжествуя
На дровнях обновляет путь
Його лошадка снєг почуя
Плєтьотся рисю как-нiбудь.
Володько слухає i нiяк не второпає, що той Василь там меле. "На дровнях
обновляет путь"? Гм!.. i коли вже тi тато вернуться?
В саласкi жучку посадiв
Сiбя в коня преобразiв...
- начитує далi Василь, а Володько нараз регоче.
- Чого, дурний, регочеш? - ображається Василь.
- А що ж ти там лепечеш - в саласкi? Жучку посадiв? Ха-ха-ха!
- А ти-но не дуже смiйся. Є то "стiхотворенiє" Пушкiна. Чи знаєш, хто
був Пушкiн?
- Нi.
- Вєлiкiй рускiй поет,- пояснює по-шкiльному Василь. Але i цього
Володько не розумiє. Може, то такий великий дiд Рачинець, що "саласкi
посадiв", i йому чогось це видається великою люлькою зi смердючим тютюном.
Йому i больно i смiшно
А мать грозiт йому вокно.
- Василю! Онучi! - викрикує Володько. Василь миттю зiскакує, просто на
плиту, на онучi i, попiкши ноги, стрибає на землю, скидає онучi, що почали
тлiти, i топче по них босими ногами. Володько схопив кварту i линув пiд
ноги Василевi води.
- От тобi "больно i смiшно",- каже Володько. А пiсля хлопцi мусiли
смолякiв та корчакiв наносити, та два великих баняки картоплi намити, та
пiд коровами, пiд кiньми та пiд свиньми пiдстелити, та капусти з льоху
принести, та води з криничини наносити, та курей на сiдало загнати, та
сiчки нарiзати. Конi ж батько новi з ярмарку приженуть, Василь дуже
цiкавиться, що то буде, вiн дуже любить коней, мало не плакав, коли тамтi
вели на ярмарок. Причому, коли заганяли курей, на Володька знов напав
великий, рудий пiвень. Василь навчив його битись i тепер вiн ходу нiкому
не дає, а Хведотовi то просто хоч з хати не виходь...
А як тiльки почало смеркати, Володько не всидить в хатi.
Все надвiр та надвiр вибiгає, часом геть далеко за хутiр на дорогу до
самого трепетка виходить, а може, якраз над'їдуть, ставав там, довго
стовбичив i все прислухався, чи не їдуть. А вони, як на зло, не їдуть.
Iншим разом вже давно бували дома,- а це ось як на зло. Навкруги тиша
велика i чути лише, як кляпотить здалека млин.
А як зовсiм стемнiло, Володько пiшов до хати, став у вiкнi на лавi i
дивиться, вдивляється i анi на хвилинку не вiдiйде, та все вслухається, та
нидiє, та нетерпеливиться. Йому вже хтозна-що видається. А може, там їм що
сталося, а може, нещастя яке. Вдивляється у темряву за вiкном i iнодi йому
ввижається, що там щось ворушиться.
- Приїхали! - i запирав дух.
- Нi! - вiддихав. Ще нi, то йому лиш показалося. I знов стоїть, i знов
чекає, i знов вслухається. I час тягнеться безконечно.
Аж то, по довшому часi, на дворi, здається, дiйсно щось заворушилося
чорне на бiлому. Володько знов нiмiє.
- Тррр! - чує враз батькiв голос.
- Василю! Приїхали! - верещить Володько, аж збудив Хведота, а сам з
лави, на ноги швидко чоботиська насунув i прожогом у дверi.
- О! О! Самашедчий! - свариться Василь, що має недобрий настрiй.
У дверях Володько напотикається на окутану, заснiжену, замерзлу матiр.
У обох руках i пiд пахвами у неї повно клункiв.
- Купили менi букваря? - з мiсця викрикує Володько. А очi горять, а
щоки палають, а в душi повно страху: а що, як не купили?
- Дай менi чистий спокiй, дитино,- говорить повiльно мати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353