Володько, розумiється, мав про що думати... Йшов поволi додому, темна
нiч, засипана снiгом дорога, шумiв вiтер...I всi цi клопоти, що зiбралися
нараз, нiби зграя хижого вороння. Ще ж треба платити тридцять злотих кари
за пашпорт...
А де тi грошi взяти... Нема ось за що сестрi чобiт купити, на сiль, на
сiрники, на нафту не хватає... А тут ще один суд над головою. Не
сьогоднi-завтра викличуть на суд за тi золотi монети, що їх вiдобрали на
границi... I мало - вiдобрали, прийде нова кара... Добре, що бодай
слiдство припинили... Невiдомо як надовго, але поки що видається все
гаразд.
А головне, те село! Те село. Його болюча рана. Так багато було
зроблено... Що буде з ним. Воно зовсiм хворе. Воно в гарячцi лихолiття, i
треба негайно щось робити.
Другого дня Володько встав рано, метелиця трохи ущухла, збиралося на
вiдлигу. Матвiйове подвiр'я завалене заметами. Володько одразу взявся
прочищати снiг, кормити коней, худобу... Матвiй знов мав дiло зi своєю
спиною, а тому мусiв зрання полежати. Настя зробила снiданок i покликала
Володька.
Снiдали самi чоловiки - батько й сини. Мати поралась бiля печi, а
Василина виносила свиням помиї. За звичкою, Настя почала бiдкатися за
Володька... Знов з тим селом... Мало йому старої бiди, то шукає ще
нової... Володько вiдповiдав рiшуче й остаточно:
- Це, мамо, треба! Не можу стояти осторонь. Я мушу там бути!
- Господи... Хоч, щоб знов замкнули.
- Замкнуть, то замкнуть. До розмови встрявав батько:
- То є, як було i зо мною. Я вивiв людей з Дерманя... Купив їм тут
землю, а ти бачила, що вони робили? Тепер господарi, а тодi мало мене не
загризли. Коли б був пiддався - затоптали б. Такi ми люди.
Володьковi ця батькова мова не дуже подобалась, сподiвався iншого. Вiн
знає, що старому та його мандрiвка дуже не була до серця, вiн сердився, нi
разу не вiдвiдав у тюрмi... Старий як сердився, то сердився, але тепер це,
здається, минуло.
Володько розповiв про кооператив.
- Я то вже чув,- сказав старий.- Того чортового комунiзму не допустiть.
Я вже раз бачив його... В революцiю. Досить.
Володько не гаяв часу, настрiй йому сприяв, надворi розпогодилось,
потеплiло, свiтило сонце, слiпуче блищало бiле рiвне снiгове поле. Вiн
одразу вибрався, просто через поля, сади i долину до Рони. Було бiля
години десятої, але Рону застав ще у постелi. Вiн читав щось з Купрiна...
У кiмнатi, як звичайно, "лiричний непорядок", а до того сьогоднi додавався
ще й "собачий холод". У сiнях розчухраний Марко возився зi самоваром.
- Володько? - викрикнув Андрiй Андрiйович, коли
Марко доповiв про його прибуття.- У-у! Прошу! Розумiється!
Володькiв вхiд нагадував вихiд на сцену якогось артиста Рона був дiйсно
несподiвано заскочений, не мiг заховати свого вдоволення, просто як був у
нижнiй бiлизнi, зiрвався з постелi i почав швидко натягати зiм'ятi, доброї
темно-синьої матерiї штани.
- Марку! Швидше самовара! У мене тут... чортячий холод... Немає дров. А
це прекрасно! Коли ви прибули? А що там? А як там? Кажiть, кажiть, кажiть.
I дуже добре, що вас там на тiй границi... Що? Недобре? Посидiв трохи. Ха!
Велика справа! А ми тут по шию в клопотах. Безлiч. Жах. Сьогоднi у нас
загальнi збори. Чули? Хочуть нас викинути. Ну? Що ви скажете? Мене? З мого
кооперативу? То ж я його викохав. Я вдержав його при життi... То ж туди
пiшли всi мої... Га! У мене он нема за що дров купити, а Йон: буржуй!
Тобто, за Йоном - я буржуй... Ну? Що ви? Кажiть. Ви, напевно, за Йоном!
Володько спокiйно посмiхнувся.
- Нi, Андрiю Андрiйовичу,- вiдповiв вiн.
- З нами? Чуд-дово-о-о! То ми будем дужi. Але чого хоче. той самий
святий пролєтарiй Йон? Я ж йому казав: Йоне Трохимовичу. Хочете до управи?
Прошу. Дамо вам функцiю. Тiльки працюйте. Нi, вiн, бачите, хоче сам
керувати. Хоче викинуть мене, Сергiя, Антона... Але ж дурень. Не розумiє,
що без нас це дiло не пiде. Не хочу хвалитися, але ж всi недобори покривав
я. Зi своєї i так порожньої кишенi. Десятини продавав. Загляньте тiльки до
книг... Приватники нас б'ють i в хвiст i в гриву... А вiн тут з тим
комунiзмом... То ж там нi одної грамотної людини, i сам Йон женився на
куркульцi i затiває он забрати мiсце козака. Як вам це подобається. А
влада матиме блискучий претекст розв'язати всю ту нашу лавочку... - Рона
говорив поспiхом, шукав без пенсне на столику цигарки, нiчого не бачив,
нервувався... - Марку! Давай чай! Ви, Володя, вип'єте також скляночку...
- Дякую. Я вже поснiдав.
- Е! Вип'єте! Це вже обiд. Не роздягайтесь - замерзнете. У мене недавно
був турнiр. Грали й комунiсти. Але мене тi турнiри зажеруть. Ледве хватає
на призи, А ваш браток вже засiяв на моєму озимину. Чули? Навеснi переїде.
Тринадцять десятин вiдпустив i вже просвистав... Хай хоч хтось працює.
Я... Ет... Який я, скажiть, господар.
Шаховi турнiри, пiсля кооперативу, театру, футбольної гри i пиятики -
ще одна хронiчна пристрасть цiєї своєрiдної, загубленої у глибокiй
провiнцiї, людини. Вiн помiтно, добровiльно, добродiйно здавав своє життя
в ломбард i єдиною його чеснотою було - не сперечатися з долею. Так,
мабуть, хтось хоче i нема потреби робити якiсь зусилля спротиву.
Марко принiс на дерев'янiй тацi двi порцеляновi чашки чаю, обидва
присiли до круглого, розколотого посерединi, мармурового, холодного
столика, пили чай, i Володько, своєю плутаною мовою... (вiн завжди, в
товариствi Рони, почував себе не свобiдно) намагався пояснити поступовання
Йона.
- Я знаю Йона,- казав вiн.- Як також про що їм ходить. По-перше, Йон не
з тих, щоб дiлився з кимсь владою... По-друге, вони мають згори iнструкцiї
перебирати на мiсцях всi органiзацiї.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353