Яка читанка? Чи "Сєятєль" книга друга? Нi... А
чи знає вона "Дедушка Федот",- стiхотворенiя таке... "Пiсмєцо от унука
получiл Федот"...? Нi? А "Стрекоза i муравєй"? Це басня Крилова... Або
Пушкiна "Люблю тєбя, Петра творенье"? Також нi? . Ну, а що ж вона знає?
ке розчарування. Вона знає: "мова рiдня, слово рiднє"... Це Вороб...
-- Ха-ха-ха! Як, як? Мова рiдня?.. Як це ти казала? - реготить
Володько, аж за ягоди забув...- То це ж не по-рускi!.. Де ж це по-рускi?
Це ж по-мужицьки, по-простому, по-хахлацьки!.. То вас так вчать? О, у нас
нi! У нас по-"настоящому"...
Город чудний, город древнiй,
Ти вмєстiл в свої конци...
I посади, i деревнi,
палати, i дворци...
Зрозумiла? Це ж по-рускому. Так говорять у Росiї, там десь, отуди...
Хм... Росiя... То вона, мабуть, зовсiм i не знає, що то Росiя...
- Ти кажеш, Росiя... Не Росiя, а Росiя... Ох, то государство... Велике
государство. Наш цар перший у цiлому свiтi. Володько купив картину, де
намальованi усi царi.
- Там "наш" перший...- Нiколай Александровiч iмператор i самодержавец
всеросiйський. Другий нiмецький, такий з вусами догори - також порядний
цар... I аж третiй "ваш"... Але старий... Борода така смiшна... Як вiн
зветься?..
- Цiсар Франц-Иосиф...
- Хм... Як дивно... Цiсар... Хм... "Мова рiдня, слово рiднє"!.. Хм... А
хто то, кажеш, написав?..
- Такий поет Воробкевич... Панi учителька казали, що найбiльший наш
поет Шевченко...
- Зовсiм неправда. Я таких поетiв i не чув... Це-не рускi поети. Рускi
це: Пушкiн, Лєрмонтов, Кольцов, Нiкiтiн.
- Ой, нi...пробувала сперечатись дiвчина...- То, може, росiйськi... Я
не знаю... Може, то московськi... А звiдки я знаю... Я в Росiї не
вчилася... Я знаю нашi, руськi, або українськi...
Западала нiч. Гуторячи дiти злiзли з черешнi. Володько вперто захищав
рускiх поетiв i дiвчинка, як гостя, здалася перша. Вiн пiдiйшов до неї,
притримує свою, набиту ягiдьми, кишеню.
- На,каже.- Я нарвав у кишеню трохи, їсти менi не хотiлося. Я кожний
день їм ягоди. Дай, я пересиплю тобi у хвартушок. Вони у мене ще
подавляться.
Дiвчина наставляє фартушок. У нiм з кварта черешень.
- Ну, добре. Але ти маєш взяти за це грошi... Володько поспiхом висипає
з кишенi ягоди i не чує її. У них є досить ягiд... Ось ще там у рiвчаку
двi черешнi. Одна чорна, друга червона. Добрi ягоди. Дiвчинка тиче йому в
руку монету...
- Еее, нi! - засоромився Володько i ховає руки за спину, вiдступаючи
назад.- Нащо менi то? Сховай. Ви в дорозi.
- Ну, то я не вiзьму ягiд... Не вiзьму. Мама казали...- Вона хотiла
силомiць втхнути йому грошi.
- Нi, нi, нi! - аж кричить хлопець i почав тiкати.- Цих грошей у нас
навiть нiхто не вiзьме. Це ж австрiйськi.
- Нi! Це три копiйки...
- Три копiйки! То ж тi ягоди навiть копiйки не вартi.
- О, вартi. Тут багато.
- I добре. Шкода, що темно. А то ми б нарвали бiльше. Дiвчина вперлась.
Володько тiкає навколо черешнi. Вона за ним. Кружляють так...
- Все одно, не вiзьму! їй-бо! нi! Не можу! - аж кричить вiн
засапавшись.
- Ну добре,зупинилась дiвчина.- Черешня при межi. З сего боку твоє, чи
з сего?
Володько не розумiв одразу, в чiм рiч.
- З цього,каже вiн.
- Ну так он тi грошi. Дивись! - i кинула їх у пашню.- Завтра найдеш! -
крикнула i швидко, швидко побiгла.
- Ах, ти! - вирвалося у Володька. Вiн чувся ображеним. Додому не йшли
разом.
Дома Настя доварює вечерю, порається з мисками. Зараз, мовляв,
зiйдуться всi, а вечеря мусить на столi бути. Володько пiдiйшов до матерi.
- Мамо.
- Ну, чого тобi?
- Та дiвчина закинула у наш овес три копiйки.
- А то ж нащо?..
- А випало їй... Хотiла... Тримала в руцi, якось махнула i випало...
Мамо!
- Ну, що ти хоч? Бач, я бiгаю, а ти причепився.
- То ж у них, може, бiльше й не було.
- Чого?
- А тих грошей.
- Ах, хлопче... Чого ти вiд мене хоч?.. Не маю часу...
- Я хочу. Дайте менi три копiйки... Я вiддам їй, а завтра найду...
Мати зупинилася i здивовано подивилась на хлопця. Вiн стоїть перед
челюстями печi, що в нiй на купi жару догоряє кiлька трiсок. Вiдблиск
згасаючого полум'я б'є в його обличчя, освiтлює поважнi, блискучi очi.
Настi робиться чомусь дуже приємно... Усмiшка сама собою зiйшла на її
тонких сухих устах. Вилиняле її обличчя ледь торкає свiтло з печi, але
Володько пiймав усмiшку.
Iншим разом вона, напевно, кричала б на нього за "такi витребеньки".
Тепер нi. Поставила повну по вiнця мису гарячої юшки на столi, пiдлiзла на
лаву i рукою сягнула за образи. Там у шматинцi зав'язанi кiлька срiбних i
мiдяних монет - її збереження.
Виняла плескатого, стертого трояка i подала хлопцевi. А вiн мимохiть
схопив ту руку i поклав на нiй голосний цiлунок. Було ж у хатi темно.
Нiхто не побачить таких пестощiв. А хiба ж не варто поцiлувати ту руку, що
так часто била його, гладила по головi, а найчастiше захищала? Цей намiр
виринув у нього раптом. Не мiг же сподiватись, що мати так легко, без
слова докору про марнотратство, дасть аж три копiйки. Приємно
засоромившись, вiн схопив грошi i стрiмголов вибiг з хати.
На дворi пiдбiг до чужої жiнки. Та, видно, втомлена.
Дитина вже спить у колисцi, а сама сидить над нею i куняє.
- Тiтко,каже несмiло хлопець. Жiнка не спала. Ксмздi дзеленьчать i
падають на дитиву... Втома брала її i завазала у сон.
- Що тобi, сину? -- пiдняла аоволi розчухрану голову.
- Ваша дiвтана... Ми були... Нi. Вона згубила ось три копiйки. Я
знайшов... Ось вiзьмiть їх...- I Володько швидко, вткнув жiнцi монету,
нiби вона гаряча була, а сам побiг.
Вiн побiг до батька. Той виходив з садка i, розмахуючи руками,
пояснював галичаниновi:
- У цьому рядку чотирнадцять щеп. Сам щепив. Овоч все добiрна. Ми не
садимо усякого смiття.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353