За комунiю нi слова.
- За грабунок карається смертю. Он, кажуть, один большевик у когось там
взяв курку. Мужик поскаржився i большевика розстрiляли мов собаку.
- Не твоє, не бери. Хочеш мати - купи!.. Такi розмови чути на кожному
мiсцi. Нiякi слова, нiякi противнi докази не мають успiху. Так допекли
"цi", що нiкому не може прийти на думку, щоби були ще гiршi. Одного ранку
зненацька по кутку чутка;
- Тiкають!.. Ховайте конi!
Всi, хто має конi, пре ними в лiс та хащавини. Володько схватив
дядьковi лошаки i пiгнав "у Хвищик". Густий грабовий молодняк. Побiч рiв,
зарослий калиною, терном i дикими черешнями. До самого рову i далi через
лiс глибоким проваллям врiзалася вузенька дорожина. День ясний, соняшний.
У гущавинi рух i життя. Скрiзь поприв'язуванi конi, а коло них гуртами
молодь i старшi люди. Конi нагодованi. Як тiльки що - за повiд, махнув на
коня i гайда далi. На взлiссi i на полi варта. У лiсi також вартовики.
Володько видряпався на високу струнку черешню. Черешня вища вiд всiх
дерев i звiдсiль видно польову дорогу, що йде вiд Верхова. Видно також
чеську колонiю Борщiвку, поля, луг. Десь на сходi раз-пораз чутно гарматну
мову. Мiж листям кругом Володька спiлi ягоди. Не можна втриматися, щоб не
рвати їх. Вiн їсть їх i спльовує кiстки на землю. З-за горбка на схiд по
дорозi з'являється якийсь гурт людей. За кiлька хвилин Володько бачить, що
то вояки. Число їх невелике, а з ними один вершник.
Вояки не йдуть, а майже бiжать. Варта з-пiд лiсу подає сигнал. Володько
також свиснув умовленим посвистом, щоб там, унизу, були готовi. Кiлька
людей має зброю i коли б ворогiв не багато, їх можна зовсiм легко
пiдстрiлити.
Майже одночасно з протилежного кiнця дороги з'являється якась пiдвода.
Вона доїжджає до тiєї дорожини, що збiгає вниз "до Хвищика". Вершник, що
iде з утiкаючими вояками, помiчає пiдводу, наганяє коня i чвалає їй
назустрiч. Пiдводчик раптом зривається, обертає батiг пужалном, гараздить
по втомлених конях, звертає на дорожину i пре вниз у провалля...
- Стуй! Стуй, пся крев! - крикнув вершник i пустився через овес
навперейми за пiдводою.
- Стуй! Стшелям!.. С-вий сину! Стуууй!..
Дебела, суха коняка вершника ледь клигає вiвсом. Вершник погрожує, що
буде стрiляти, але не знiмає з плечей рушницi. Пiхотинцi, що бiжать
дорогою, теж погрози не виконують.
В той час iз лiсу чути кiлька стрiлiв. Це селяни. Вершник вiдразу
зупиняється, круто повертає коня i тiкає назад вiвсом на дорогу.
"Пак! Пак! Пак!.." - впало ще кiлька стрiлiв. Вершник зо всiєї сили
острожить коня, але вiдразу щось з ним сталося. Вiн випускає з рук повiд,
деякий час ще незграбно пiдгицує на сiдлi i далi падає на землю.
В той час з-за гори, звiдкiль вибiгли вояки, вигулькнуло ще кiлькох
вершникiв. Пригнувшись до кiнських ший, вони навзаводи пруть вперед.
Пiхотинцi, що бiжать спереду, починають нервуватися i нараз розсипаються
по полю.
Знов чути кiлька стрiлiв. Деякi попадали просто на дорозi. Але вершники
пруть вперед. Крик, свист, заблищали шаблi.
- Ааай! Матка Боска! - виразно вчув Володько i побачив, що пiхотинцi
позривались на ноги та попiднiмали вверх руки... Але шаблi вершникiв
замигали над головами пiхотинцiв. їх все меншає. За хвилину вершники
кидають усе i з мiсця пруть далi. Ще хвилина, i вони сховалися за могилою.
Володько швидко злазить з черешнi i, розгортаючи галузки кущiв, бiжить
до коней.
- Большевики! - гукає вiн. Але там уже всi знають про це.
Iз села прибiгло кiлькох розчервонiлих i засапаних дядькiв:
- Вертаймось додому! Большевики!
- Додому! - подається далi ланцюгом чутка. Прибiгли також тi, що
стрiляли, з рушницями "на пасi". Вони вдоволенi своїми успiхами. Все-таки
не даремно "патронiв" висмалили.
- Це я його так,- хвалиться Iван Сурко.
- Нєє.. Бреш, брате! Он i Мифод свiдок. Я! їй-бо, я!..
- Та не бреши!..
- Хрест на церквi, комин на хатi, що я...
- Ха-ха-ха! Ти, так ти! Чорт з тобою. Хай там,- i тикнув пальцем у
небо,- на тебе його й запишуть.
- А в селi,захоплено оповiдає вiдомий ентузiаст "змiни влад" Терешко,-
пооовно! Повно! - з притиском зазначує.- В'їхали й одразу: "Гдє староста?"
I рiзнув матюком. Кавалерiя з "красним хлагом" пролетiла... Кажуть, сам
Будьонний...
- Ну... То "наврат"... - сумнiваються скептики.- Який-небудь з менших.
- Але кавалерiя! Ех! Кожний, як вогонь. Сорочки розхристанi, шапки
набакир. "Тi" ще в селi з маслом та сметаною розправлялися, а цi, грiм їх
убий, як з неба! Ох же й наклали їх. Нi одного "в плєн"... Всiх - на
мiсцi...
- Здорово! Звiсно пани. Сметаною захопилися.
- А баби пiсля, знаєте, оджогами їх, коцюбами! А це тобi, Яську,
сметана! На, на! Їж!..
- Ай, да баби! - гукають будьонцi.- Так їх, панов, сукiних синов!..
Всi вдоволенi такими вiстками. Бiльш нетерплячi хапаються вести конi
додому.
Обережнiшi втихомирюють:
- Почекай. Не прися на рожен... Чорт нiколи не спить. Нарвешся на
такого, заметуть тобi коники, як стiй...
- Нi чорта. "Цi" не чiпають,..
- Не чiпають. Почекай побачиш. Уже "їх" досить було. Хто не прийде, не
скаже- на, тiльки - дай... Нi?
- Звiсно.
Дядьки вичiкують. Аж надвечiр розвiдка приносить остаточну вiсть, що
все тихо. Виїхали враз. Довжезна валка коней тягнеться до села. На дорозi
лежать розкиданi "Яськи", але на них не звертається уваги. Завтра накаже
староста й пiдберуть. За Осовцем, там, де Мiзоч, заходить велике червоне
сонце. Навкруги тихо. Хтось затягає пiсню. Решта пiдхоплюють i в її звуках
никнуть усi подiї дня. Нiби нiчого й не сталося. От водили собi конi на
пашу, а тепер вертаються додому.
У селi повно чуток, але нi одного большевика.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353