.. А що ж українцi? Чому нiчого нема?..
- Є,- каже Володько.- Он i Захар знає. У семiнарiї "Просвiту" роблять.
Хуру книжок привезли...
- Мало! - рiзко i твердо заявляє Єлисей.- На Дермань не хуру, а сто хур
треба. У кожну хату. Хай не пожалують грошей. Осики хватить на папiр, а
книжка хоч чорта впече. Та й не одна книжка. Живе слово повиннi мiж люд
пустити. Скажiм, хто не знає читати... А є такi,- взяв книжку i скурив. А
живе слово всiх сягне. Чому Петлюра цього не робить?..
- Сам вiн усього не може робити. Стiльки мiст, стiльки сiл,- пробує
захищати Петлюру Володько.
- То... Хм... Сам. Сам нi. Наказ треба дати. Послати когось. Мало
горлаїв?
Дивним став Єлисей. Вiн нiби сам на себе сердиться. Книжку цупко тримає
у правiй руцi. Вiн сердиться, що все так нiби просто, а нiхто як слiд не
зробить. Чому, мовляв, нема нiде чоловiка. Сказав так i є так.
Не бере цiєї ночi сон. Усi знають, що дiється сьогоднi на свiтi.
Володько довго вичiкує, поки дядько пiде спати, щоби скористати з його
таємничої книжки. Нарештi до справи втручається Одарка. Вона сердиться:
Старе дупло, а вiчно з отими книжками носиться. I нащо воно тобi?..
Хоч це вiдноситься до Єлисея, але ж йому не догаряє, бо це не первина.
Як розтолкуєш "їй", що значить книжка? Де є таке слово? Чи ж зрозумiє
вона, сухенька, оточена клопотами, горшками, кумами жiнка, що поза тим
iснує величний свiт - вширiнь, вдовжiнь, взад i вперед, на безлiч вiкiв i
верстов... Що в тому свiтi живуть люди... I люди творять iсторiю, вбрану
ось у цю купку пов'язаного паперу. Вiзьмеш його, пiднесеш пiд нiс i твiй
короткий погляд стає безконечно довгим. I вiдкривається перед ним страшна
картина, подiбна на страшний суд. I чуєшся ти великим судiєю з насупленими
бровами, бо серце твоє болить - чому так, а не так, сталося? Береш вагу,
кладеш на терези добро i зло й бачиш безлiч зла i так мало добра. I
думаєш: нi. Далi так не смiє бути. Моя мудрiсть - велика мудрiсть. Я
зроблю так, як сам Бог хоче. Перед моїми очима тисяча помилок, якi я
розумiю, вiдчуваю i якi напевно тепер обмину. Предки! Я болiю вашими
хибами, але я благословлю вашу вiдвагу, з якою ви їх робили, щоби показати
менi, як їх обминути.
Єлисей думає. Пiсля кладе книжку i виходить надвiр. Поки вернувся,
Володько вже заволодiв книжкою, вiдхилив першу завiсу до входу її великого
свiту i захлинувся ним. Увiйшов Єлисей. Постояв коло Володька, а пiсля
каже:
- А знаєш... Коли вони збиралися, сам радiв. Треба ж нам твердої влади.
А ось тепер. Вийшов, знаєш, надвiр, щоби послухати на Здолбунiв... Чорна
нiч i тихо. Шкода, що вони пiшли туди. Вони ж пiшли, щоби покласти на наше
село i на наш люд вiчну пляму ганьби... А хiба ж це справедливо?.. А хiба
ж наше село не лiпше зi всiх сiл, що є навколо? I як то так?
Цi питання заскочили Володька, Як на них вiдповiсти? Вiн подумав i
сказав:
- Може, то тому, що тут стрiлося двi сили. Сила порядку i сила
непорядку. Сила непорядку взяла верх. А зрештою, хто знає. Отi матроси...
Самi ж ви сказали, що Сергiй все знає, бо вiн усе бачив. Вiн бачив
хтозна-що. Вiн усе торочить про Лєнiна i Маркса. Ви ж чули. А хiба ж наше
село це потребує? Село хотiло твердої влади... Правда ж? А Камiняка з
Корнiйчуком Маркса. Дурнi дурних пiзнали i пiшли валити Петлюру. А
Петлюра... Хто знає, хто вiн... Але, що вiн не помiщик, це вiдомо. Вiн за
Україну i все...
- Бо вiн сам винен... Сам i бiльш нiчого. Я це казав, кажу й казатиму!
- сердито з притиском зазначив Єлисей.- Раз берешся за дiло, то роби так,
щоби пальцi твої на всьому видно було. Щоб усi чули, що ти господар. З
нашим народом усе можна зробити, але треба руки... Хiба не знаєш, як твiй
батько перебирався до Тилявки. Поки давав попуст - все розповзалось. А
взяв у жменю вiжки, закрутив на п'ястук i поїхав. От як треба.
Пiсля цього Єлисей ще раз сердито спльовує i вiдходить до кухнi, де пiд
бугаєм кладеться. Але спати не спить. Чути, як перевертається з боку на
бiк, щось бурмоче пiд нiс, лається.
А Володько пiшов у книгу. До нього заговорив його вiчний голос, голос
бажання знати. Кожна картка це ступ у невiдоме. Вiн читає i бачить перед
собою стару Україну. Степи, луги, пралiси, дикi трави. Це рай, повний
звiра всякого, повний меду i квiтiв запашних. I ходить у тому пралiсi
чоловiк, що зветься козак. У очах його далечiнь, за якою не бачить того,
що перед ним. А коли гляне в землю - забуває, що, крiм цiєї плямки, на
якiй спинилось око його, iснує великий мир навкруги.
Нiхто не взяв козака за свого i нiхто не випустив його з рук своїх. I
так тягнулось лiт триста.
Ще оповiдає Володьковi книга про царства та королiвства. Встають в уявi
якiсь, не то хижi, не то дикi царi. Набубнявiлi сiрi очi дивляться в чорну
безодню, де плач, муки, слизька плiснява здовж i вширш безконечної тюрми.
Сатана по нiй верхи на дикому огирi гасає, топче погнутi спини своїх
пiдданих, сiче живi голови сатанинським мечем. I нiхто не вирве з його рук
влади, бо за ним диявольськi, заклятi великим прокльоном, легiони. Вони
такi ж безогляднi, як смерть, i рятунку вiд них нема нiкому.
Володько бачить ще королiв. Нiщо в свiтi не може бути бiльш бундючне,
зi закопиленою навмисне для показу губою, нiж цi безкостi постатi. Вони
сходять угору i вниз по сходах, що нагадують мармур, а в дiйсностi є
звичайним деревом, критим дешевою барвою, що наподоблює барву того каменя.
I це якось так дивно виглядає, нiби в комедiї. Кунтушi, лемент, штучнi
слова, штучнi постави, штучнi рухи. Одна, друга, третя дiя i падає завiса.
Все зникає, тiльки лишаються спогади, лiси, повстанцi, дивна мова, химерна
тiнь, чи свiтло, що час вiд часу вибухне i згасне.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353