Володько ж нашвидку пiдв'язує до сорочки
якесь полiно чи ожог i сам вилазить на пiл.
- Тягни, тягни! Це ж рибка вчепилась,- гукає на Хведота. Прив'язаний
Хведот не хоче вiрити, що то риба, i верещить на всю губу. Гру розв'язує
мати, яка вбiгає з налигачем, потягне через плечi Володька, визволить
Хведота, насварить на обох i йде знову геть... А Володько, виплакавшись,
починає:
- Ну, чекай! Бiльше з тобою не буду гратись. Там у казцi, як вовковi
примерз хвiст, то вiн нiчого. А ти, дурний, ревеш...
I рiзниця мiж казкою та дiйснiстю та, що в казцi, коли вовк примерз,
прибiгають мужики й починають його бити, аж поки бiдолашному ие одiрветься
хвiст, а тут навпаки.
Дiстається не вовковi, а лисовi.
I так минають днi, тижнi. Кожний день приносить новi Володьковi
вигадки. Кожний день приходиться дiставати "прочухани". Ростуть дiти
одинокi, замкнутi в чотирьох стiнах брудної, пiвтемної хати. Ростуть
далеко вiд людей, нелюдянi, соромливi. Зате не знають вони нi лайок
поганих, нi божби. Володько нiзащо не може виговорити: їй-Богу. Хай би
йому не знаю що давав, не сказав би,
Коли ж дiстане материнi чоботи, iде куди-небудь. До побережника в лiс,
або до мельника. Буває так, що прийде кудись, увесь змерзлий, стане коло
порога, а "День добрий" чи "Помай-Бi" соромиться сказати.
Стоїть так i мовчить. - Чого ж ти прийшов? - питають.
Володько паленiє вiд сорому. Вiн i сам не знає, чого вiн прийшов. От
прийшов, та й уже. А з нього починають смiятися, його не розумiють, його
вважають за великого дурня. Це все добре Володько розумiє, але мовчить.
- Чого ж ти прийшов? Що, тобi язика зацiпило, що мовчиш?
- Так... - здобувається нарештi вiн. А коли хтось, що його не знає,
запитає:
- А чий ти? Вiн вiдповiдає:
- Нiчий... - i всi регочуть.
- А як ти звешся?
- Нiяк.Знову регочуть.
- Як же то так? Нiчий, нiяк? Що ж ти, з неба впав? I доведуть його до
того, що вiн мало не плаче. Тодi, нiчого не сказавши, швидше насуває шапку
i драла. За ним усi регочуть. Дуже не любить, коли на нього звертають
увагу. Слухає дядькiв у млинi так довго, поки його не зауважать; а тiльки
зауважать, миттю втiкає. Це найлегший спосiб позбутись отих осоружних
запитiв: "А що? А чий?"
"I яке їм дiло? Я ж їх не питаю?" - думає малий. Але чудово розумiє, як
виглядав вiн у таких випадках. Вiн розумiє, страждає вiд цього,
заздростить тим, що можуть говорити й поводитись скрiзь, не соромлячись.
Заздростить тим; що мають добрi, до мiри, одяги, маленькi, свої власнi
чоботи. Заздростить тим, що можуть кожний день iти надвiр, робити там, що
хочуть, бiгати, верещати, битися. Вiн усiм заздростить, але що то значить?
Вiн знає, що для нього свiт маленький. Вiн має порваного букварця, якого
вивчив напам'ять. Має дощечку, образок, олiвець, жмут пописаного паперу,
кiлька невибагливих цяцьок, шматок простору в хатi, де скрiзь тiльки: "Не
руш! Посидь! Не гарцюй! Не займай! Розiб'єш! Порвеш!.." I скрiзь, що не
вiзьме, куди не кинься, все заборонено, все не можна. А важне, чому? Чому
йому все забороняють? Чому вiн мусить вiчно коптiти в тiй хатi? Хоч би
песика впустили коли, так нi. "Поганий. Блохи розносить". I не поганий
вiн, i не розносить блiх. Скiльки вже вiн у них, а Володько не бачив нi
одної блохи.

НА РIЗДВО
Тиждень перед Рiздвяними святками залишив батько каменоломню i був
дома... Тут також завелося досить роботи. (Це вже робота). Треба було з
Григорчуком закiнчити. Вiд коней залишилося йому бiльш, нiж сподiвався, бо
аж вiсiмдесят карбованцiв.
До коней має, видно, Матвiй щастя. Купленi "шкапенята", що спочатку
ледве ноги волочили, почали дуже швидко поправлятися. Не їли вони вiвса,
бо все пiшло "на землю", зате їли добру сiчку, облиту картопляною юшкою.
До того мали досить конюшини, а це не те, що тобi яка-небудь болотяна
смердяча отава. До всього, каже Матвiй, худоба любить, щоб за нею
припильнувати, доглянути. В час накорми, в час напiй, вичисти, не давай
якої-небудь води, а завжди джерельної, бо худобинi також погана вода
шкодить.
Свої мiркування Матвiй здiйснює на практицi i може похвалитися добрими
вислiдами. Його конi й худоба виглядали завжди добре, сито, чепурно. Рано
та ввечерi переважно сам усе то оглядав, а в полуднi, коли не було й
Василя, мусiла то робити Настя. У хлiвi було тепло та сухо, в жолобах
завжди щось iз корму, i тому не диво, що тi двi шкапи, якi ледве долiзли з
ярмарку, дуже швидко пiдняли вуха i почали вбиратися в стерво. При входi
Матвiя вони вiтали його своїм "гi-гi-гi!", що тому дуже подобалося.
Також дуже велике замилування до коней має Василь. Любить до них i
зайти, i поплескати по стегнах, i почистити згреблом, i нiколи не минає
нагоди, щоб не похизуватися перед iншими своїм знанням цих тварин, їх
породи, їх вiку, їх цiни. I як трапиться яку чужу коняку надибати, завжди
її обмацає, потягне за рипицю, "чи тверда", загляне в зуби, "скiльки
рокiв", скаже скiльки за неї "можна дiстати" i особливо добре пам'ятає
мастi коней усiх знайомих i незнайомих ген навкруги у Дерманi, у Лебедях i
навiть iнших селах. Любив надто мастi сiрi, гнiдi i карi, особливою
пошаною користались у нього лисi, бiлокопитi, i винятково не любив рябих.
Рябих коней не може терпiти.
Володько то вже на такому не розумiється. До коней, правда, вiн ще не
дорiс, але i взагалi вiн мало цiкавиться господаркою. Його бiльше
цiкавлять книжки, та малюнки, та спiв, та музика, та школа, та мiста, та
краї далекi, та всiлякi розповiдi про страшне, про незбагнуте та про Боже.
Про це лиш думає i мрiє, забиває собi i iншим тим голову i не дає нiкому
спокою своїми вiчними запитами, на якi рiдко дiстає вiдповiдi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353